Хмаринка

Хмаринка подорожувала блакитним небом. З нею була її родина, мама, тато, бабуся, дідусь, сестрички , братики і друзі. Вони затуляли майже все небо, ховали сонечко від людей, дарували їм прохолоду.

Одного разу, хмаринка заплющила очі і замріялась. Вона мріяла про те, як вони з родиною нарешті долетять до моря. Хмаринка дуже хотіла пролитись дощиком саме над хвилями Чорного моря. Торкнутись рибок, побачити підводні камінці, акул, медуз і дельфінів.

 Та розплющивши очі, хмаринка зрозуміла, що навколо нікого нема. Вона загубилась. Вітер відніс її родину дуже далеко. В яку сторону, хмаринка не знала.

                   - Зайчику, чи не знаєш ти де мої родичі – сірі хмарки? – запитала небесна мешканка у першого звіра, якого побачила. 

                   - Не до хмарок мені! Я моркву їм. – відповів зайчик. 

Хмаринка засмутилась і заплакала. Дощик полив над лісом.

                   - Білочка, ти не знаєш де мої родичі – сірі хмарки? – трохи заспокоївшись, спитала хмаринка. 

                   - Ні. Я збирала горішки і на небо не дивилась. 

Хмаринка ще більше засумувала і ще сильніше заплакала. На землю полилась сильна злива. Звірятка були дуже занепокоєні. Якщо хмаринка буде плакати й далі, то затопить їх ліс. Що ж робити? Тим часом небесна мешканка побачила сову.

                   - Мудра сова, допоможи мені. Ти не бачила, куди полетіли мої родичі? 

                    -Не бачила. Але допоможу. Хмарки летять туди, куди дує вітер. А куди дує вітер?

                    - На захід. 

                             -  Значить на захід полетіли твої родичі. А щоб їх наздогнати, ти маєш летіти ще швидше, ніж дме вітер.

                 - Але як мені перехитрити вітер?

Тут на допомогу хмарці прийшли всі звірятка лісу. Вони всі разом подули на хмаринку і вона дуже швидко полетіла. Дощик припинився. На небі з’явилась веселка. Сонечко швидко висушило мокрі листочки дерев. А хмарка швидко наздогнала своїх родичів. За день вони всі разом дістались до моря. Хмарка більше ніколи не заплющувала очей і  мріяла обережно. Вона знала, що краще діяти, а не мріяти. Адже, якщо багато мріяти, можна загубитись. А якщо діяти, то швидше долетиш до своєї мети.

Небесні мешканці

В небі живе дуже багато чарівних створінь. Сонечко прокидається і розплющує очі. В цей час його промінчики стукають у віконце і ти розплющуєш свої очі. Сонечко дуже любить маленьких діток. Воно дивиться на тебе і посміхається. Ти граєшся, а воно посміхається тобі. Ти дивишся мультики, снідаєш смачною кашкою, катаєшся на гойдалці, бігаєш за гулями, читаєш книжечку, а сонечко дивиться і посміхається. Навіть, коли вдень ти засинаєш, сонечко спостерігає за тобою і оберігає твій сон.

Іноді сонечко дзвонить своїм друзям, далеким галактикам і планеткам. Тоді його затуляють хмарки. Але хмарки прозорі і сонечко все одно може дивитись на тебе і радіти тому, який ти хороший хлопчик чи дівчинка. Та ввечері сонечко втомлюється і засинає. Ти засинаєш разом з ним.

Та на небі з'являються зірочки. Вони маленькі. Але їх дуже багато. Вони такі блискучі і малесенькі, як ти. Вони дуже далеко, але обожнюють дивитись на сплячих діток і оберігати їх сон. Зірочки дують космічний пил. Він долітає до тебе і ти бачиш прекрасні сни. Якщо подивитись під подушку, то можна побачити частинку того пилу.

Братик сонечка – місяць. Він дуже зайнятий. Але теж інколи хоче подивитись на те, як поводяться маленькі дітки, як вони сплять, як грають. Тому місяць ти можеш побачити і вдень, і вночі, але не завжди, а коли в нього немає важливих справ. 

Небесні мешканці люблять тебе і обожнюють, коли ти піднімаєш вгору свої оченятка і посміхаєшся їх світлу.

Маленька машина знала, що в світі нема добрих людей. Їй про то щодня розповідали її господарі, коли по заторах їхали на роботу і злились на своє життя і всіх людей. Але одного разу маленька машина захотіла поїхати до себе на Батьківщину. На завод, де колись вона вперше з’явилась на світ. Машина знала, що це буде надзвичайно небезпечна подорож. Але вона дуже хотіла побачити щось рідне, щоб краще зрозуміти хто ж вона насправді.

Вночі машина виїхала з гаражу і направилась по дорозі за місто. Карта вказувала їй вірну дорогу.  Дорога була нерівна, але майже вільна. Маленька машина була переповнена оптимізмом і співала пісеньки.

            Я машина, я подорожую!

            Мандрувати, я всім пропоную!

            Нове дізнавайтесь, 

            Рідного не цурайтесь. 

Та раптом машина потрапила в яму і застрягла там.

-          Ой, лишенько. Що ж тепер буде? В світі ж немає добрих людей. Хто мене врятує? Пропаду в цій ямі.

Тільки це подумала маленька машина, як з-за повороту виїхало інше авто. Воно зупинилось біля маленької машини, люди вийшли і витягнули мотузку з багажнику.

-          Певно, вони хочуть мене вбити.

Але люди прив’язали мотузку до машини, потягнули її, штовхнули ззаду і витягнули. Посміхнулись і поїхали далі.

-          Дивно. В світі ж нема добрих людей. Що ж це було? – здивувалась маленька машина і поїхала далі.

                  Я машина, я подорожую!

                 Мандрувати, я всім пропоную!

                 Нове дізнавайтесь, 

                 Рідного не цурайтесь.

Співала машина. І раптом помітила, що пальне закінчилось.

-          Ой, лишенько. Що ж тепер буде? Навряд чи я ще колись побачу добрих людей. А всі інші люди дуже злі. Так казали мої господарі.

Та раптом до маленької машини під’їхав автобус. Він відлив свого пального, і машинка змогла їхати далі. Здивуванню маленької не було меж. Невже в світі є добрі люди? Невже світ переповнений любов'ю і добром? Машина була така щаслива, що їй хотілось так само всім допомагати. 

                  Я машина, я подорожую!

                  Мандрувати, я всім пропоную!

                  Нове дізнавайтесь, 

                  Рідного не цурайтесь. 

Співала машина і раділа життю. Аж раптом в неї пробило колесо.

-          Ну якщо хтось і зараз мені допоможе, я точно знатиму, що світ переповнений добрими людьми.

Скоро на дорозі з'явився велосипед. Але він проїхав повз. Машина засумувала. Невже її господарі були праві? Та минуло кілька хвилин і велосипед повернувся. І не один, а з допомогою. Люди швидко допомогли замінили машині колесо і вона швидко доїхала до своєї Батьківщини. Тепер машина знала, що це чудове вміння людей – допомагати один одному. Машині дуже хотілось зуміти заговорити людською мовою, щоб подякувати своїм рятівникам. В світі є багато хороших і добрих людей, щоб не казали ті, хто в це не вірить. 

Іграшкові розмови

А чи знаєш ти, що коли засинаєш, то всі іграшки в твоїй кімнаті прокидаються? Вони відчувають, що ти повністю поринув у свій сон і розплющують свої очі, бігають, розмовляють, граються. Але найцікавіше - це теми іграшкових розмов. В кожного хлопчика і дівчинки іграшки особливі, вони як ніхто інший знають свого господаря

- Сьогодні він грався мною так довго! Возив з одного кінця кімнати до іншого! - розповідала якось машинка одного хорошого хлопчика. - Як приємно, коли мною граються. Не люблю стояти на місці без діла. Він буде видатним автомобілістом!
- І нам сьогодні пощастило! Він обережно будував нами будинки. Великі замки і маленькі хатинки. Та він буде архітектором! - розповідали у відповідь кубіки.
- А скільки він читав! - з захопленням згадувала книжка,- він так обережно і ніжно гортав мої сторінки, називав звірят, яких бачив, рахував цифри, називав букви. Який розумний хлопчик! Він однозначно буде вченим!
А ось іграшки сусідської дівчинки вели зовсім інші розмови.
- Сьогодні вона відірвала мені голову. Жбурнула її у вікно і я весь день дивилась на бродячих собак і котів.  - сумно розповідала гарна лялька. - Добре, що мама знайшла мене за вікном і повернула додому. Ким же виросте ця дівчинка?
- Мрію я, щоб мене викинули і не знайшли! - ледве не плакала Азбука. - Вона ж не читає мене, а лише рве сторінки. А інші книжки взагалі місяцями лежать на поличці і припадають пилом. Шкода, що мене колись подарували саме цій дівчині.

Не забувай приділяти увагу своїм іграшкам, адже вони дуже сумують за тобою і їм дуже подобається, коли ти в них граєш. Іграшки все бачать. Вони знають, коли ти не з'їв кашу, а викинув, чують, коли ти тихо ображаєш молодшого братика або маму, їх не можна обманути. Але я впевнена, ти так не поводишся, адже ти хороша діточка, правда?
Залишайся чемною дитинкою завжди!
:)

Аджика

       Жила була гостра аджика. Вона була на стільки гострою, що вже кілька років стояла в кухні на поличці в темряві. В неї було багато часу подумати над тим, чому інші продукти на кухні так швидко були з'їдені, а на неї ніхто не звертав увагу. Аджиці здавалось, що її ніхто не любить і що вона гірша за інших. Гостра і нікому не потрібна. Ночами аджика тихо плакала на кухні, а вдень прикидалась сильною і твердою скляною банкою, яка не нічого не чує і не вміє ні що реагувати. Одного дня поруч з аджикою поставили іншу, менш гостру. Вона зраділа, що її самотність закінчилась. Але не минуло й доби, як нову сусідку відкрили і з'їли з смаженим м'ясом. Тоді терпець баночки увірвався. Вона вирішила надути на собі згори кришечку. Тоді її викинуть на смітник і вона, можливо, знайде там нових друзів. Таких же нікому не потрібних і самотніх. Вона чула багато легенд про смітник. І вірила, що він принесе їй справжнє щастя. І як це часто буває, в момент найбільшого відчаю, в гості до господарів аджики зайшов їх старий друг. Він був з далекої Індії, шкіра його була темною і він не їв м'яса, але дуже любив все гостре.
- Ми тримали цю аджику спеціально для тебе. Лише ти можеш їсти таке гостре. Смачного.
Тепла рука відкрила кришку на банці і вилила аджику до своєї тарілки.
Кожна баночка на кухні мріє лише про одне, скоріше б виконати свою місію, бути відкритою і швидко з'їденою. Принести вдячність своїм смаком і посмішку. Так і сталось з гострою баночкою аджики. А що могло б бути, якби вона здалась і не дочекалась?